Урюпін Єгор Єгорович 1799-1805

Купець. Обіймав високі посади у системі місцевого самоврядування. Зробив великий внесок у справу заснування Харківського університету. Твердо стояв на позиціях законності, вступав у конфлікти із губернаторами. У 1803 р. навіть був насильно поміщений у будинок для божевільних. Однак зумів відстояти свої права, подавши прохання на найвище ім'я, і добився звільнення губернатора.

Складався в купецькому товаристві Кременчука, в 1782 записався в 3-ю гільдію Харкова з капіталом в 1050 руб.

У 1787-90 р.р. обіймав посаду бургомістра містового магістрату. З 1790 по 1796 був засідателем губернського магістрату, потім гласним Харківської міської думи Міським головою обраний в 1799 р.

У 1800 р. керована Є. Є. Урюпіним Харківська міська дума заявила, що у своїй діяльності керуватиметься виключно законами. Того ж року, разом з іншими представниками міського товариства, було віддано губернатором П. Ф. Сабуровим під суд за відмову виконати незаконну вимогу начальника губернії. Підсудних було оштрафовано на 200 руб.

У 1801 р. підтримав перед губернатором прохання харківських купців про заборону в Харкові торгівлі євреям, поміщицьким селянам, казенним обивателям, які не мають на це права згідно з “Жалуваною грамотою містам” 1785 р. Клопотання було спрямоване на захист вузькогрупових економічних інтересів місцевого

У 1803 р. Харківський міський голова Є. Є. Урюпін вступив у прямий конфлікт з губернатором А. К. Артаковим, відмовившись взяти разом з ним участь у незаконних міських поборах. Міський голова був оголошений божевільним, ув'язнений без згоди родичів до будинку божевільних. Маєток Є. Є. Урюпіна було віддано в опіку сторонній особі. Губернатор також призначив нові вибори міського голови.

Проте, Є. Є. Урюпін, який завжди твердо і принципово стояв на ґрунті законності, здобув гору. За свої протизаконні дії губернатора було звільнено зі служби.

Великий внесок Є. Є. Урюпіна та у справу заснування Харківського університету. Єдиний із Харківських міських голів-купців, Є. Є. Урюпін був удостоєний чину колезького асесора, що дає права на дворянську гідність.

Про освіченість та суспільний авторитет Є. Є. Урюпіна свідчать його теплі, дружні стосунки з великим українським філософом Г. С. Сковородою.

До сьогодні зберігся будинок Є. Є. Урюпіна. Це одна з найстаріших кам'яниць на вул. Римарській.

У переважній більшості випадків біля керма міського самоврядування Росії за часів дії катерининського Міського становища стояли представники купецтва. Посада міського голови була почесною. Найвпливовіші представники харківського купецтва прагнули уникнути громадської служби.

Спроба Павла I прищепити Росії прусську муніципальну систему виявилася недовгочасною. У Харкові вона була введена в 1801 р. і майже відразу ж, на радість місцевих обивателів, скасована Олександром I, що прийшов до влади.

У 1835 р. Слобідсько-Українська губернія була перейменована на Харківську та увійшла до складу Чернігівського, Полтавського та Харківського генерал-губернаторства з центром у Харкові. Харківському міському самоврядуванню доводилося діяти під невсипущим оком високих сановників та численного чиновництва.

Досягнень харківського міського самоврядування, сформованого на підставі катерининського законодавства, в галузі міського господарства було небагато. Своїм благоустроєм місто багато в чому зобов'язане адміністративним зусиллям губернаторів і генерал-губернаторів.

Проте, у другій половині ХІХ ст. станове самоврядування Харкова помітно активізувалося. Сприяло цьому і зростання міста (порівняно з початком століття його населення збільшилося до 1861 р. з 11 тисяч до 50 з лишком тисяч осіб), і та обставина, що Харків ставав не лише адміністративним та культурним (особливу роль тут відіграло відкриття 1805 р.). .університету), а й промисловим, фінансовим, транспортним центром.

Під егідою Харківського міського самоврядування та з його ініціативи було створено у 1866 р. міський купецький банк (перша муніципальна фінансово-кредитна установа в Україні), відкрита у 1869 р. перша міська лікарня (“Олександрівська”).

16 червня 1870 р. Олександра II підписав нове Городовое положение2, що стала однією з “великих реформ” 60-70-х р.р.

Виборчі права отримали: жителі міста, які мали російське підданство, які досягли 25 років і володіли на території міста нерухомою власністю або свідоцтва на право виробництва торгівлі та промислів. Жінки та неповнолітні могли брати участь у виборах за дорученням. Особи, які винаймали квартири, не отримували виборчих прав. Таким чином, від участі в муніципальному житті усувалася значна частина міської інтелігенції та більшість робітників.

У вирішенні місцевих питань міське громадське управління мало достатню самостійність. Зазначимо, зокрема, що обрання муніципальних посадових осіб та міські кошториси не підлягали затвердженню адміністрацією.

Власники виборчого права щорічно формували розпорядчий орган – міську думу. Дума обирала виконавчий орган – управу та керівника самоврядування – міського голову. Управа займалася вирішенням поточних муніципальних питань постійної основі. З метою завідування окремими галузями міського господарства думою обиралися спеціальні виконавчі комісії.

Всесословный характер реформованих органів муніципального самоврядування дозволяв залучити до муніципальної діяльності найбільш освічену і підготовлену частину населення, насамперед інтелігенцію. Її представники у великих містах почали дедалі частіше з'являтися на виборних посадах громадського управління.

Перше засідання пореформеної Харківської міської думи відбулося 16 квітня 1871 р. Міським головою був обраний професор Є. С. Гордєєнко, відомий вчений, підприємець та громадський діяч.