Гордєєнко Єгор Степанович 1871-1873

Професор, доктор медицини. Великий політичний діяч.

З посади міського голови пішов у відставку за станом здоров'я.

Був людиною прогресивних поглядів, незмінно відстоював принципи гласності та демократизму, виступав за гласне судочинство, брав активну участь у звільненні селян від кріпацтва.

Народився 1812 р. в м. Охтирці в сім'ї багатого поміщика. Освіту здобув в Охтирському повітовому училищі, а потім у Харківській гімназії (згодом 1-й Харківській). У 1828 р. вступив, а в 1832 р. з відзнакою закінчив медичний факультет Харківського університету.

5 вересня 1833 р. Є. С. Гордєєнко став одним із наймолодших викладачів Харківського університету. Працював лектором для викладання фармації із рецептурою, був ад'юнктом кафедри фармації. У 25 років він уже був призначений на посаду виконувача обов'язків екстраординарного професора кафедри хімії. У 1838 р. у званні доктора медицини став екстраординарним професором кафедри фармакології та фармації, продовжуючи читати лекції з хімії.

У 1839 р. E. С. Гордєєнко був призначений на посаду ординарного професора і відряджений на три роки до Європи (Німеччина, Франція, Англія та Швеція) для підвищення наукової кваліфікації в галузі фармакології та хімії.

У 1841 р. його було обрано почесним членом-кореспондентом Паризького фармацевтичного товариства.

У 1842-59 р.р. професор Є. С. Гордєєнко викладав у Харківському університеті. Він читав курси з фармакології, фармації, загальної хімії, технічної та органічної хімії. Під час Кримської війни 1855-56 р.р. Є. С. Гордєєнко завідував госпітальним та терапевтичним відділеннями військового госпіталю.

У 1858 р. за вислугою 25 років його було звільнено у відставку і останній рік викладав в університеті на прохання факультету. У тому ж році колегія Харківського університету обрала Є. С. Гордєєнка своїм почесним членом. На пожертвування колишнього професора з 1874 р. у Харківському університеті було засновано стипендію його імені.

За свідченнями сучасників, Є. С. Гордєєнко володів видатним викладацьким талантом. Його лекції з технічної хімії залучали багато слухачів. Серед наукових праць, що належали перу Є. С. Гордєєнко, особливе значення мали: "Опис соляних озер м. Слов'янська та хімічний склад їх" (1837), "Хімічне дослідження жовтих каменів" (1844) та інші. Є. С. Гордєєнко першим провів наукові дослідження слов'янських соляних озер, а 1843 р. заснував у Харкові перший завод “штучних мінеральних вод”. Однак завершення науково-педагогічної кар'єри було фактично початком етапу, на якому Є. С. Гордєєнко виявив себе як громадський діяч.

Він глибоко усвідомлював вади сучасного йому кріпосницького суспільства. Є. С. Гордєєнко одним із перших висловився за необхідність введення в Росії гласного судочинства.

У 1859 р. був обраний головою комісії для перевірки дій особливого про земські повинності присутності. Комісія розкрила численні зловживання, що спонукало її голову написати доповідь про необхідність організації господарства губернії на засадах місцевого самоврядування.

Є. С. Гордєєнко брав активну участь у звільненні селян із кріпацтва в 1861 р., був членом Харківського губернського у селянських справах присутності.

Після земської реформи 1864 р. в губерніях та повітах почали створюватися нові органи місцевого самоврядування. Є. С. Гордєєнко був обраний першим головою Харківської повітової земської управи, доклав чимало зусиль для становлення її роботи.

У 1871 р., після запровадження у Харкові Міського становища 1870 р. був обраний голосним першої пореформеної міської думи. 25 лютого 1871 р. дума обрала Є. С. Гордєєнко Харківським міським головою. У 1873 р. за станом здоров'я вийшов у відставку.

Брав участь у роботі міської думи та в наступні роки, незмінно обстоюючи принципи гласності та демократизму у роботі органів Харківського міського самоврядування.

Є. С. Гордєєнко, зокрема, зазначав: “Суспільство з нетерпінням бажає знати, наскільки зміцніло його управління, як воно склалося, куди спрямовує свій хід, як воно користується правами, йому наданими, які кошти ми маємо, наскільки суспільство сильне, щоб задовольнити власні потреби і потреби держави, яка звертається до громадської допомоги”.

У 1879 р. Є. С. Гордєєнко був обраний почесним мировим суддею Харківського судово-світового округу по Харківському повіту. Почесний член Харківського губернського статистичного комітету. Був одним із засновників створеного у 1869 р. Харківського товариства поширення в народі грамотності, що відіграв помітну роль у боротьбі з неграмотністю у губернії.

Є. С. Гордєєнко обирався почесним членом Харківського медичного товариства, головою Харківської губернської земської управи. У 1891 р. він підготував “Історичний огляд діяльності Харківських земських установ”.

Помер 5 березня 1897 р.

Серед голосних вперше виявилося чимало представників інтелігенції, осіб, відомих та авторитетних не лише у Харкові, а й за його межами.

Цензове всестанове міське громадське управління діяло у Харкові з 1871 по 1917 р. За цей час кардинально змінилися і саме місто, і життя його мешканців. Вигідне географічне положення, зручність комунікацій, відносна близькість до джерел сировини у Донецько-Криворізькому басейні та до старого Центрального промислового району, порівняно високий рівень освіченості місцевої еліти – чиновництва та інтелігенції – все це призвело до різкої інтенсифікації зростання Харкова. Його населення з 1861 по 1901 р. збільшилося майже вчетверо і невдовзі досягло 200 тис. чоловік. Бурхливо розвивалася промисловість, особливо машинобудування та металообробка, місто стало найбільшим залізничним вузлом.

Перед міським самоврядуванням і, насамперед, його керівниками виникали нові, незрівнянно складніші завдання щодо організації та управління міським господарством. Зростання населення міста та його концентрація робили надзвичайно актуальними проблеми водопостачання та каналізації, благоустрою вулиць та площ, наведення порядку на інтенсивно зростаючих базарах, підтримання нормальної санітарно-епідеміологічної обстановки та ін. Водночас у фінансово-господарському відношенні спадок дореформеного міського громадського управління був дуже несприятливим. Такий стан речей на момент запровадження нового законодавства був взагалі характерним для міст Російської імперії. Прибуткова частина бюджету Харкова була недостатньою для фінансування численних видаткових статей міського самоврядування.

Джерелами поповнення міської скарбниці законодавство визначало доходи з муніципальної власності земель, будівель та ін, а також різноманітні податки на користь міського самоврядування. Слід зазначити, що створення стрункого та дієвого муніципального оподаткування виявилося російському законодавству не під силу.

70-80-ті роки минулого століття у Харкові були етапом становлення всестанового міського самоврядування. Своєрідною "хворобою зростання" управління міст Російської імперії кінця XIX ст. став повальний висновок концесій з іноземними підприємцями з питань організації та експлуатації міського господарства. Найчастіше це призвело до позитивним результатам. Харківське міське громадське управління у 70-80-х р.р. уклало концесії: з освітлення міста, влаштування водопроводу, кінно-залізниць. Усі вони виявилися невдалими. Контрагенти несумлінно виконували свої зобов'язання, а юридична недосконалість договорів із нею робило місто практично безсилим, кидало їх у багаторічну залежність від монополії приватників-концесіонерів.

Тим не менш, зазначені недоліки в діяльності міської думи та управи Харкова не можуть спростувати той факт, що муніципальний розвиток міста після реформи 1870 значно активізувалося. Не останню роль грала та обставина, що міськими головами ставали люди як авторитетні, а й освічені. Поділ на виборчі партії по анахронічному в умовах капіталізму, що розвивається, становому початку все більше набував умовного характеру. Так, міський голова А. Д. Че-Пєлкін, будучи за походженням купцем, обіймав перед обранням посаду мирового судді, а В. П. Щелков, що походив із відомої в Харкові купецької сім'ї, був авторитетним у місті нотаріусом. У 1892 р. його обрала міським головою саме "дворянська" за складом дума.

Законодавство давало міському голові значні повноваження. При розгляді питань, віднесених законом до виняткової компетенції міської управи, у разі рівності голосів думка голови набувала вирішальної ваги.