Гулий Костянтин Макарович 1918; 1921-1922

Після Лютневої революції був організатором загонів Червоної гвардії. У 1918 р. був головою Харківської міської ради. Під час німецько-австрійської окупації організував найбільший страйк залізничників. У грудні 1921 р. обійняв посаду голови ради робітничих, селянських та червоноармійських депутатів Харкова.

Костянтин Макарович Гулий (17 травня 1887, Охтирка, Харківська губернія, Російська імперія - 15 жовтня 1937, Київ, УРСР, СРСР) - радянський партійний, профспілковий і державний діяч. Член ЦК КП(б)У (1925-1936), нарком праці Української РСР (1926-1932). Репресований за доби Великого терору.

Біографія

Народився у сім'ї шевця, закінчив міське двокласне училище, працював на різних підприємствах. У робітничому русі брав участь з 1905 року. Член РСДРП(б) із 1913 року. Служив у російській армії, після демобілізації працював електриком у депо Південної залізниці у Харкові. З квітня 1917 - член Залізничного районного комітету РСДРП(б) Харкова. 1918 року очолив Харківську міську раду. 1918 року, під час гетьманської Української держави — член підпільного Харківського комітету КП(б)У. Один із організаторів Всеукраїнського страйку залізничників 1918 року на Південній залізниці. У 1919 році - в Червоній армії, брав участь у боротьбі з військами генерала Денікіна. З 1920 року – перший голова Харківської УЧК профспілки, голова Правління профспілки робітників та службовців Харківського залізничного вузла. У грудні 1921—1922 рр. — голова Харківської міської ради. З 1922 року – завідувач організаційного відділу Харківського губернського комітету КП(б)У. У 1923-1925 роках - голова Харківської губернської ради професійних спілок. З 1925 року – голова Харківської окружної ради професійних спілок, секретар Всеукраїнської ради профспілок. З 1926 по 20 квітня 1932 р. — народний комісар праці Української РСР. У квітні 1932 року на V пленумі ЦК профспілки залізничників СРСР обрано головою ЦК профспілки робітників залізничного транспорту СРСР та членом Президії ВЦРПС. У вересні 1933 року обраний завідувачем відділу охорони праці ВЦРПС. З вересня 1933 по 4 березня 1935 - секретар ВЦРПС СРСР. До липня 1937 року – директор Київського заводу лабораторного обладнання.

У 1937 році виключений з партії, 29 липня 1937 року заарештований. Засуджений 26 вересня 1937 року, розстріляний 15 жовтня того ж року у Києві