Багалей Дмитро Іванович 1914-1917

Одна з найяскравіших особистостей в історії Харкова. Відомий вчений та громадський діяч. Був переконаним українофілом. Обстоював необхідність демократизації суспільно-політичного життя в Росії. Перебував на посаді Харківського міського голови у винятково несприятливих умовах Першої світової війни (економічна та продовольча кризи, епідемії).

Дмитро Іванович Багалій (укр. дореф. Дмитро Іванович Багалій, укр. Дмитро Іванович Багалій; 7 листопада] 1857; Київ, Російська імперія — 9 лютого 1932; Харків, Українська РСР, СРСР) — історик, краєзнавець, громадський та полі науки, професор та ректор Імператорського Харківського університету (1887), академік Української академії наук. Укладач першого повного зібрання творів Г. С. Сковороди.

У період царської Росії служив чиновником, обіймав різні посади, дійсний статський радник. Почесний член Російської академії наук та дев'яти університетів Російської імперії (1906), ректор Імператорського Харківського університету (1906-1910).

До революції 1917 року входив до партії кадетів. Член Державної ради (1911-1914). Харківський міський голова (1914—1917) після революції добровільно передав правління Харковом есеру В. А. Кареліну, який очолив Харківську міську думу. У рік правління П. П. Скоропадського у Києві став одним із перших почесних академіків Української академії наук.

За радянської влади був залучений як історик до здійснення політики українізації, а також був одним із консультантів щодо встановлення адміністративних кордонів УРСР. Згодом став співробітником Археографічної комісії центрального архівного управління УРСР та писав про значення соціально-економічних процесів в історії Слобідського краю з позицій марксизму. У 1931 році входив до сільськогосподарської комісії з запобігання майбутньому неврожаю та голоду в Харківській області.

Біографія

Дмитро Багалій народився у сім'ї ремісника (шорника). Після навчання в парафіяльному училищі та прогімназії, прийнятий до 2-ї Київської гімназії і в 1876 році закінчив курс у ній із золотою медаллю. Потім навчався в Університеті св. Володимира в Києві (якийсь час з другого семестру був змушений навчатися в Харківському університеті) і за твір на задану тему був нагороджений золотою медаллю. Після закінчення історико-філологічного факультету (1880) залишили при університеті стипендіатом для приготування до професорського звання.

На ступінь магістра написав: «Історію Сіверської землі», переробивши твір, удостоєний золотої медалі. 11 березня 1883 року обраний приват-доцентом Харківського університету на кафедрі російської історії, а в 1887 році удостоєний ступеня доктора історії в Московському університеті за дисертацію «Нариси з історії колонізації та побуту степової околиці Московської держави». Цей твір удостоєний половинною сумою Уварівської премії. З 1902 року – дійсний статський радник.

Автор низки статей в «Енциклопедичному словнику Брокгауза та Єфрона». В одній із них дав визначення Чернігівщині та Полтавщині як «ядру колишньої Сіверської землі», яка з половини XVII до 2-ї половини XVIII століття «етнографічно стає центром малоросійської народності».

Багалій брав живу участь у заняттях історичного товариства літописця Нестора у Києві та історико-філологічного товариства у Харкові. Був на археологічних з'їздах в Одесі та Ярославлі депутатом від Харківського університету. На запрошення головного командира Чорноморського та Азовського флотів читав морським офіцерам лекції у Миколаєві. З метою дослідження історичних матеріалів відвідував Чернігів та Полтаву, керував описом Харківського історичного архіву. Проводив розкопки та склав археологічну карту Харківської губернії (1906). Один із перших дослідників пам'ятника Верхній Салтів.

Революційні події лютого-березня 1917 року Дмитро Іванович сприйняв як можливість розвитку української науки і культури. Завдяки його діяльності та під тиском громадськості, восени 1917 року в Харкові було відкрито кілька українських гімназій, а за місцевого комерційного інституту відкрилися постійно діючі курси української мови для вчителів.

З 1918 року – голова історико-філологічного відділу, член Президії УАН. У 1920-х роках викладав історію України у вищій школі, одночасно досліджуючи історію Слобідської, Лівобережної, Південної України XV-XVIII століть. Був дійсним членом Археографічної комісії центрального архівного управління УРСР, науковим редактором журналу «Архівна справа».

Дмитро Іванович Багалій помер від запалення легень. На його честь названо вулицю у Шевченківському районі Львова.

Дочка - Багалей-Татаринова, Ольга Дмитрівна, історик.